Ви знаєте, я завжди думала: "Чого я хочу?"
І найчастіше все зводилося до думки,
що мені потрібна людина, в яку я закохаюся,
яка завжди буде поруч.
Який вислухає, коли треба – підтримає.
Який обійме, притисне до себе,
і ти забудеш про проблеми.
Який змусить посміхатися,
навіть коли в тебе припаскудний настрій.
Або щось не виходить.
Який шепотітиме на вухо мені я тебе кохаю,
а по тілу бігтиме табун мурашок.
Людина, у якої теплі руки, якими вона мене грітиме,
і дивуватися моїм льодяникам.
Той, хто не побоїться танцювати опівночі посеред перехрестя.
Той, хто захищатиме від злодія.
Котрий потурбується, чи все добре.
Ніколи не залишить і не дасть образити.
Так я знайшла цю людину.
Нехай в моїй уяві,
А хочеться реального.
І найжахливіше,
що я була і буду закохана до чортиків.
А цього не було і не буде.
Адже цієї людини немає, вона живе лише в моїй свідомості.
Лише у моїй голові.
Я вигадала сама свій біль.
Прийде неділя і на вашій вулиці буде весілля! Вірити й дочекатися! Щастя ЛГ! 
