В пустелі сорок днів давно минуло
В молитві й пості день і ніч
І вже коли втрачав Він силу
Диявол сміло приступив тоді
«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –
Візьми і їж! Хіба ж у тому зло?
Невже не хочеш? А чи не голодний?
А може сили сотворити чудо не стає?
А ось гляди, моє все царство…
(І враз перед очима всі царі і сильні світу
Що правлять в ньому, із його вини
І війнами народи травлять,
Бо слугами вони є сатани)
Скажи ж мені одне лиш слово –
Рогатий далі не вгавав – що я тут бог
Признай! Признай за мною право
І правити тут на землі ти будеш ними
Бо все моє! Мені воно все передане
І маю право я на всю і свя
Тож тільки скажеш і перейде
До тебе в руки влада ця!»
«Геть сатано, брехливий блазню –
Ісус відказує йому – Твоє ніщо!
Бо ти лиш раб і сотворіння
Що збунтувало і відійшло!
Тобі тут не належиться нічого
Бо тільки Богові возносити хвалу
Творцеві й батькові усього
Молитву слави й вічну похвалу!
Не спокушай ти більше свого Бога
Бо Я прийшов спасти рід цей
А тобі в пекло лиш одна дорога
І зникни назавжди з перед очей!
Я в жертву йду себе за світ принести
Щоб кожен, хто повірує спасіння мав
Щоби навічно зло із сердець стерти
Щоб кожен вірив, мав надію і любив!»
ілюстрація з інтернету
