цей дощ, неначе резонанс
чогось забутого давно,
мене вганяють в дивний транс
вологі вікна і вино...
дрейфую на поверхні знов,
мов без штурвалу корабель,
вино червоне, наче кров
змочило спогадів тунель.
кріз нього хтось з минулих літ
з повітрям в ніздрі залетів,
це хтось, чи щось, чи може слід
чиїхось неохайних слів...
напнулась болем тятива
і постріл душу розіпнув,
надії...сльози...крик...слова...
у хмарах промінь промайнув.
і дощ приліг на тепле тло
холодним осадом з небес,
лиш дежавю думки трясло,
а болю шлейф в тунелі щез.
цей вечір, наче резонанс
чогось забутого давно,
мене звільнив від себе транс,
лишило хміль терпке вино...
***
