У тобі розчиняюсь, гублюся…
В лабіринті думок почуттів.
Залишитись навіки боюся,
Я без тебе й в одному з життів.
Аріаднину нитку тоненьку
До грудей причеплю я своїх.
Де коханням співає серденько,
Перетворює в праведність гріх.
В мить, коли почуття за межею,
Коли двоє злилися в одну,
Перестану я бути твоєю,
Лабіринта межу перетну.
Тільки стогін і крик Мінотавра
Повернутися змусить назад.
Бо для чого самій жити в завтра,
Якщо вчора зник твій зорепад.
Стану смирно, погляну у очі,
Час наситити душу твою.
Їж обійми, пий сльози дівочі –
Я з тобою, в тобі лиш живу
