Рахую баранців в уяві - не спиться, мабуть спека тхне.
А мрії лагідно-гаркаві торкаються чимдуж мене.
Гортаю ніч, як диво-книжку - там про кохання, почуття,
Про відданість цнотливо-грішну, про душу ніжну, мов дитя.
А сяйво місячне блукає по підвіконню, по думках,
І сумно в очі зазирає, і пестить в пахощах бузка.
Хитає вітерець безсоння - уява марить неземним -
Спітнілі від бажання скроні цілує подихом п"янким.
Лягає тінню тиша стигла, як кішка, мружачись до ніг,
І вічність, праведна на вигляд, неначе білий-білий сніг,
Вкриває, мов би ковдра, душу, і колискову шелестить.
Я сповідатись правді мушу від чого серденько болить...
10/08/2018
