Міо, мій Міо,
Діамантове серце – лиш камінь:
Ні розпачу стріли, ні щастя луна не оживлять його.
Лиш те тріпотіти від болю чи радості стане,
В котрого є крила – натхненне, живе, полум’яне,
В котрому, як в дзеркалі, бачиш частинку свого.
Дякую Вам щиро! В самому закінченні казки, що надихнула на ці рядки, з"ясувалося чому серце негативного персонажа було таким жорстоким - воно було мертвим....хоча й дорогоцінним каменем.
Ви праві, твір не надто милозвучний в останньому рядку - щось вигадаю. Це не моя вигадка... Це Астрід Ліндгрен. Іноді фрази виникають спонтанно, бо саму казку я дивилась, напевне, років 20 тому назад....зараз знайду відео https://www.youtube.com/watch?v=tUpyugpM9QI
