Цветут волшебной декорацией
сирень, и розы, и жасмин.
Принцессы сказочные, грации –
так звали маминых кузин.
Они бывали чуть капризны,
ну, правда - молоды совсем.
А я на них смотрела снизу
и поражалась их красе.
Частенько в гости к ним ходили мы
через соседский огород.
О сад волшебный, диво дивное!
Там сливы названы – ренклод.
Ныряют сойки между ветками.
Принцессам весело в саду…
А их давно уже преследует
седой безжалостный колдун.
К ним в дом прокрался незамеченным
под звездопадом желудей…
Слыхала я однажды вечером:
шуршал в потёмках злобный дед.
В старинных ходиках с кукушкой
коварный спрятался старик…
Кукует птичка тише… глуше…
Чуть слышно возится внутри.
Вконец кричать уже замучилась,
не подаёт привычный знак…
А кто-то каждый день подкручивал
железный ус у колдуна…
Опять в саду звенят соловушки.
А я туда зайти боюсь.
Там три принцессы заколдованы
в седых морщинистых бабусь
Л.В. Костенко. Над берегами вічної ріки/ поезії -К: Радянський письменик, 1977
Три принцеси
Немов чарівні декорації –
жасмин, троянди і бузок.
Кузини мамині, три грації,
як три принцеси із казок.
Які ж вони були вродливі,
три Лади-Лебеді тоді!
І трішки-трішки вередливі,
і дуже-дуже молоді.
До них у гості ми приходили,
вони жили через город.
О тихий сад мойого подиву,
де сливи звалися ренклод!
Де шпак літає,
сойка літує,
принцеси ходять серед клумб...
А їх давно вже переслідує
страшнийбезжалістний чаклун.
Він поселився в домі їхньому,
під зорепадом жолудів.
Колись я ввечері приїхала
і чула, як він шарудів.
В тому годиннику з зозулькою
він причаївся у кутку.
Вона з віконечка вигулькує,
ніяк не вимовить:
«Ку-ку!»
Над тою гиркою деркучою
вже й не ворушиться вона,
бо хтось підкручує, підкручує
залізні вуса чаклуна...
Стоять садів квітучі повені.
А я зайти туди боюсь.
Там три принцеси зачаровані
у сивих зморщених бабусь.
Когда своего вдохновенья маловато - плыву на волне любимых стихов
