|
Майорить крайок спідниці та тремтить легкий шифон,
Закружляли ластівочки, завели на путь невідворотній,
Звеселили, задурманили рідні нетрі, якийсь оксюморон.
Пустилася в танок душа, підспівуючи втісі тендітній,
Ніжний образ його виринув раптово, а ось й усмішка,
Яка відбива поклони повсякчас любові моїй химерній.
Кожну зморшку знотувала, кожен жест його близький
В пам’яті тендітній надійно заховала, щоб потішитись,
Поки не згасла ніч, не настав раптово день пестливий.
Нявчить кошеня та мчить до матері в пошуках любові,
Лечу і я з моїми ластівоньками, скорена думою сумною,
Та водночас не знищити молю ці таємні почуття у долі.
Хай кохання не на взаєм, хай біжить даремно юний час,
Що змогла б уберегти я з іншим, немилим моєму серцю,
Та не полишу багажу, не демонтую я майбутнього каркас.
Пеститься малесенький клубочок, муркотить до кішки,
А душа подібно йому шукає материнської підтримки,
Нишпорить по закутках і однісінька хляє навколішки.
Ловлю маленькі капельки дощу, що в собі його портрет
Риса за рисою створили. А очі, в них я ладна потонуть,
Не відводячи погляду, ладна вічність танцювати менует.
Палають змочені ланіти, коли надія утіка від хвилювання,
Коли ті очі є німими, а в них стоїть байдужа прохолода,
Коли не годна затомовувати серця плевельного біснування.
Намока легкий шифонний комір, а пейзаж за спиною щеза,
І в такт тих райських капельок дощу чутно стук за стуком,
Ще крок, бачу, відблискує ледь-ледь в траві зелена бірюза.
Тонка надія ожива і гине, коли із рук вискользує камінчик,
Ось вкотре друге "я" подумки підводить рятівельну риску,
Та з руїн і попелу підіймаю дивних почуттів шаблончик.
Оселя рідна зазива до себе, а ластівки кричать-співають,
І дощ у шибки тарабанить, тільки б схаменулися думки,
Я знов граю у хованки, облудність миттю не втрачають.
ID:
740285
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.07.2017 21:46:03
© дата внесення змiн: 02.07.2017 21:47:03
автор: Ілена Аксельссон
Вкажіть причину вашої скарги
|
