Лід зійшов, низькі та грузькі береги
Заливає невблаганне водопілля.
Від весняної, чарівної ходи
Бродять соки набрунькованим похміллям.
Ще ледь-ледь і на просмолених гілках,
Бризнуть зеленню листочки черешневі.
Ми під вальси білопінні в пелюстках
Пригадаємо дні зимні, дні лютневі.
Ми тоді наче розірвані жили:
Нас турботи повсякдення розлучали.
Через віхоли студені ми пройшли,
Через відстані розлуки та печалі.
Наші зустрічі короткими були:
Тільки вечір швидкоплинний, тільки ночі…
Потім щемко в моїй пам’яті цвіли
Незабудками кохання любі очі.
Знов дорога пролягає до села,
Невторована, розбита та розмита...
Оксамитово заврунилась земля,
Де посіяне людьми добірне жито.
Я іду, багна горох з-під підошов,
Наче гноми навсібіч стрибає хутко.
Як багато по дорогах я пройшов,
Щоб з тобою знову бачитись, голубко!
Наближаюсь. Бачу браму... тих воріт,
Що у снах моїх бентежних часто снилась.
Чи зустріне мого серця ясний світ,
Чи загорне своє щастя в сизі крила?
Скрип петель… клубком під ноги сірий пес,
Витанцьовує, повискує зраділо…
Навстіж двері! – я обгорнутий увесь
Поцілунками, сльозинками і тілом!
31.03.2017
Де ж оте "геніально", коли аж он скільки стружки знайшли, Олексо?! А по правді казати, то я Вам не знати як вдячний! Саме отак і треба діяти: товкти носом в те, чого недобачив.
а) білопінні писав разом, та чомусь комп розділяє.
б) зрозумів... наголос має бути на другу частину слова.
в) у чому невідповідність - не дійшло...
г) а може, - в "сизі крила"? Все ж таки - голубка.
Геніально, Петре! 
А по правді казати, то я Вам не знати як вдячний! Саме отак і треба діяти: товкти носом в те, чого недобачив.
ись (брама - синонім воріт, відтак після "браму" ставимо трикрапку, А в нове речення влючаємло ворота...
робота, Друже
