До сонця, до сонця, до сонця...
Розчісують кіски свої,
Грацій білих - тендітні берізки...
В півсонмі дрімотнім гаї
Рілля недоречною кляксою
З - під снігу вдивляє в блакить,
Добротною змащена ваксою,
Пташину вишукує нить...
Та й сніг із відбитком
віджитого часу
В якусь недоречність забрів,
Шукає для себе Парнасу,
Забувши, що вже овдовів...
До сонця, до сонця, до сонця -
свою білопінну красу,
До Висі - блакиті віконця
Витягують грацій струну-
берізки, берізки, берізки-
Дівочого стану краса,
Розчісують кучері - кіски,
Бо вже й недоречність - зима.
ДЯКУЮ, ГАННУСЮ !
