Я пила яд усіх земних спокус :
Кохання, зради, помсти насолоду,
Та не плювала у відро води,
З якої п"ю живильну, чисту воду.
Вагу тяжку кладе на тебе світ,
Життя ще більше довантажує на плечі,
Я щовесни зриваю пустоцвіт,
Що не здарує плід у безконечність...
Амбіцій не плекаю дивний сад,
Плече підставлю хрест комусь донести,
І слово дане раз комусь,- назад
не забираю, щоб назавжди щезти.
Буття моє ув усмішці - сльозі,
Фанфарів слави не звучать оркестри,
З сльозою правди на одній нозі...
Та вже не кину... змушена донести.
А повернути часу плин назад...
Банкет спокус ,гріхів усіх застілля...
Таким не був би той солодкий яд,-
В безкарність віра - просто божевілля...
Плече підставлю хрест комусь донести,
І слово дане раз комусь,- назад
не забираю, щоб назавжди щезти. Саме такою я уявляю Вас, знайомлячись із творчістю. Дуже гарно написано.
