Якби ми любили за правильність вчинків,
За те, що комфортно, за те, що як слід -
Душа б не літала у небі відтінків,
Приземлену сірість ввібрав би політ.
Якби за тотожність у думці любили,
Вимог відповідність до заданих норм -
Ніколи б частинки не склались у ціле,
Як пазли - єднання сердечних платформ.
Якби ми любили за поруч присутність,
За слів медоносність, належність умов,
То втратило б слово і силу, і сутність,
І це вже, напевно, була б не любов.
Любов, кохання, то "хімія", авжеж. Але ось у третьому "куплеті" (пардон, мізки зараз на музику налаштовані) починаються розбіжності))). Хоча, Ви, мабуть, про "стерпится-слюбится"... За коханою людиною скучиш, і хочеш, аби вона була поряд. І Балакати з нею хочеться. Хоча... зі справді любими і мовчати в кайф. Фігзна...
Хімія...Та ні - в третьому про те ж саме: це не любов, коли приймаєш людину як "заповнювач самотності", коли хтось потрібен - не тому, що хімія, а для того, щоб просто хтось був, та я ще подумаю, як чіткіше це оформити.
