Холодне темне скло
стікає крапля холодного дощу.
Відмовився від усього, що у тебе було –
ти проміняв усе на самоту.
Ти відрікся від світу всього
залишив для себе лиш наркоту.
Проколоті вени – проколота рука;
проколоті вени – проколота душа.
Холодним невидимим склом
ти відділився від світу цього.
А у тебе ж була сім’я:
старенька мати золота,
чудова дружина – дівчина краса
і донька – лапулечка мала.
Навіщо ж ти кинув усе в тартар,
проміняв це на білий ти бульвар?!
Проколоті вени – проколота рук;
проколоті вени – проколота душа.
Холодним невидимим склом
ти відділився від світу усього.
Я не розумію цього!...
Навіщо ти на всьому поставив хрест?
Ти ж залишився сам як перст…
Самота…Падіння…Політ в нікуди…
Твоя донька і досі дивиться туди,
де лиш дощ і самота,
а раніше була її сім’я.
Проколоті руки – проколота душа…
