Терпіти Мозок більш не зміг, од відчаю гукає:
«Всі, від очей до пальців ніг! Живіт нас підставляє!»
Дівчат увагу я до себе маю привернути,
Живіт же - погляд їх краде крізь ґудзик розстібн̀утий!
Романтику псує, набрид,
Бо непристойний він на вид».
Живіт:
«До ч̀огось непристойного повік не опускався!
Хіба… як я повис торік - цей казус врешті стався.
Я без вини, бо як на ліжку в ноутбук втикають,
Мені й після опівночі роботу підкидають!
Вина – печінки, жиром заплила!
Їй вже давно «пракапацца» пора».
Печінка:
«Як Мозок в барі з хлопцями сів язиком плескати,
Мені в той час доводилось надважко працювати.
Аж чую: «Хлопці - на рибалку!?»… можна розслаблятись …
А як приїхали - знов довелося за роботу братись!
Претензії до «кубиків» на пресі врешті маю,
Наш організм їх досі принципово відторгає».
За прес вступились м’язи всі : «Розвів нас Мозок, дурнів,
Стратегію він розпочав, що викликає сумнів:
Бо важко накачати прес й зробити з нього моноліт,
Напружуючи, тільки щоб втягнути при жінках живіт».
Дискусії учасники в хаос і крик пірнули,
Інтуїтивно саму суть сідниці лиш відчули:
«Перекладаєш, Мозку, ти на всіх вину!
Виниш генетику, брак часу, віриш «Після сорока почну…»
Давай відмазок перелік обн̀улим, зрозумій:
Ти не сторонній споглядач - учасник всіх подій».
Нарешті мозок, як завжди, всіх примир̀ив на диво:
Дієта й зал - на завтра вже, сьогодні - чіпси й пиво!
