Не чіпайте мене я – багатий,
Що вам і не снилось колись:
Маю небо і сонце крилате
І кохану з якою зійшлись
Вже навіки, напевно, я вірю.
Маю двоє розумних дітей,
Двоє внучок – дівчаток, що мріють
Щось хороше зробить для людей.
Не чіпайте мене – все в порядку.
Маю сад і землицю святу,
Що батьківське лишилось у спадок,
І натуру селянську просту.
Маю хату батьківську стареньку,
Що на бік похилилась від літ.
І щасливий живу потихенько,
Відбиваючись справно від бід.
Не чіпайте мене, я – багатий:
Маю вітер, що все десь летить,
Маю ранки і ночі зіркаті,
Маю все…Тільки серце болить
За народ мій, що тяжко гарує…
А достатку до нині – катьма!
По світах половина мандрує ,
Бо у наc тут роботи нема.
Та невже оце все, що сягнули
За усі двадцять п’ять для людей?
Щось засмоктує нас у минуле…
І на троні – король – соловей.
Депутати – продажні нероби,
Що ви ділите, чваритесь тут,
Невже іншою стала нутроба,
Як Верховний здолали редут?
На Майдані ви рвали горлянки,
Як бандюга стріляв, розпинав…
Ви забули про всі обіцянки
І запал десь розвіявсь, пропав.
Іще нелюд кремлівський гальмує
Розікрасти усе нанівець.
На війні все верхівка жирує,
Але цьому близький вже кінець.
Ви нічого й тоді не зуміли,
Як напав кагебіст ще на Крим…
Як ті зайці, скрутившись тремтіли
На чолі із відомим святим.
Ви просрали Донбас верховоди.
Ви не варті й гроша ні один.
І не зробите, певен, погоди…
І кидаєте нас на загин.
І як би не народ згуртувався
І не дав москалю по зубах…
То би він до столиці дістався…
Лиш тоді подолали ви страх.
Кожний день гинуть хлопці на Сході.
Не стріляти! – команда дурна.
Мінський договір – ширма і злодій…
Йде гібридна не знана війна.
Що не день у трубу вилітає
Сто мільйонів державних з казни.
Та нікого ніхто не звіряє
І злодюги святі без вини.
Але я багатіший, хапуги,
У стократ мілліардів й не дам
Кривдить Неньку мою з-за потуги
І в краю розводити бидлам.
Я люблю Україну безмежно,
Де я виріс, працюю, живу…
І тому все мене так бентежить –
Її успіх і біль на яву.
Щось хороше про владу сказати –
Тут хоч вовком, повірте, завий…
Якісь краплі із плюсом згадати? –
На фоні руїни я – злий.
Але ви вже мені вибачайте.
В мене совісті – чиста ріка.
І за правду не судять, то ж знайте…
Жаль душа так вразлива й тонка.
…………………………………….
Перевертні, мене не чіпайте!
Йдіть за ніччю там є ваші друзі.
Я без вас проживу – забирайтесь!!!
Недогноблені вперті осли…
Ми вже були в москальськім Союзі,
Але щастя із ним не знайшли.
27.03.16р.
ID:
656958
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 03.04.2016 19:44:35
© дата внесення змiн: 03.04.2016 19:44:35
автор: Василь Дальнич
Вкажіть причину вашої скарги
|
