|
Вона була слаба і хвора,
а за вікном – похмура осінь.
Лиш кам'яна стіна-потвора
та плющ свої розвісив коси.
Щодня на ньому листя рідше,
злетіло майже все униз.
Ставало жінці гірше, гірше
і вічність завела каприс…
Огрядний лікар на ту пору
уліз до спальні, що удав.
Оглянувши уважно хвору,
він мало шансів жінці дав…
Вона ж утомлено лежала,
вслухаючись у вітру свист,
і відлетіти загадала,
як упаде останній лист…
Про те товаришці сказала,
яка дивилась у вікно,
де дощ і вітер обривали
останнє листя… – Все одно
ти будеш жити! – говорила,
– до сотні років, навіть ще.
Весна настане, верне сили,
стіна прикраситься плющем!
У комірчині, за стіною,
один художник жив. Старий
мав диво-мрію „з бородою“ –
шедевр намалювати свій.
Але усе зійшло на галас
і він зневірився, запив…
Лиш позувати видавалось,
своїм колегам. Тим і жив…
До нього кинулась подруга
і зі сльозами на очах
повідала про серця тугу,
тягар великий на плечах.
Уважно вислухав сусідку,
поспівчував маляр як міг
і повторяв переповідку –
Аби вночі не випав сніг!
Стемніло. Дощ пішов зі снігом
і вітер вовком завивав.
Останнє листя він набігом
своїм шаленим позривав.
А ранком хвора попросила
відкрити штору на вікні
і очі підняла насилу…
Та лист тримався на стіні!
І знову жінка замовчала,
готуючись в останню путь,
а ніч прийшла – не спочивала,
бо очі не могла зімкнуть.
Все слухала, як свище вітер
і дощ полощеться на склі,
негода гне-ламає віти,
та уявляла лист в імлі.
Розвиднилось. Подруга штору
відкрила знову крадькома,
а за вікном, о Боже, горе –
до міста увійшла зима!
І хвора очі протирає,
вона немовби уві сні…
В житті такого не буває,
бо лист усе ще на стіні!
Тоді, оговтавшись потроху,
подумала – ще не кінець…
Це мабуть так угодно Богу,
а лист – його то посланець!
Себе за слабкість пожурила,
поїла вперше за три дні
і відчувала – знову сили
вже поверталися у сні.
Від лікаря жінки дізнались –
старий художник захворів.
Де простудився, як це сталось –
ніхто не знав. Та у дворі
знайшли мольберт його і кисті,
драбину побіля стіни…
Чом уночі ходив до міста? –
гадати лиш могли вони.
За кілька днів старий художник
почив у бозі далебі,
а у кімнаті жінка кожна
схиляла голову в журбі.
Ще хвора гірко сумувала –
старий бо мрію не здійснив.
Помер, – все тихо промовляла, –
шедевра так і не створив…
Тоді подруга, руку взявши
й підвівши хвору до вікна,
вказала на листок, що завше
тремтів від вітру, як вона.
– Ти подивись уважно, мила,
що попри вітер, в кожну мить,
той лист останній, пожовтілий
на стінці більше не бринить…
В ту ніч старий життя ціною
проклав через безодню міст –
шедевра написав собою,
коли упав останній лист!
19.11.2015
* За мотивами оповідання О. Генрі „Останній лист“.
ID:
622229
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.11.2015 08:59:26
© дата внесення змiн: 13.05.2024 13:53:40
автор: Олександр Мачула
Вкажіть причину вашої скарги
|
то Вам Данко підказав, Сашулю? 
