Наші діти нас пам’ятатимуть
Молодими й завчасно сивими
А онуки у нас питатимуть
Чом наш погляд міцний й знесилений
Ми народжені були, а хтось ходив вже
Як граніт залунав в знак свободи
І голодний протест, щоб змінити усе
Незалежними стали від тоді
Потім років за надцять, ще шкіл не скінчили
Сурма друга, помаранчева
Прапори підіймали, співали, кричали …
… ніби зникла загроза страшна
Але ні, тільки дужча біда та ставала
І ще трохи зросли ми, і ще більше зміцніли
Ось майдан гідності барикада вкривала
Й ми свідомі уже йшли до цілі
… та настала зима
і тут камені й кулі
дим і попіл й вогонь та кров
певно це не дарма …
… через ніч посивіли й подорослішали в стократ
та не тільки у нас були свої цілі
своїм помислам слідував й кат … … …
… і вже замість світанку свіжої весни
Скресла тиша, весна-світанкова війни
Пів країни роз’ятрила в рани
І пів іншої не злічені шрами
До душі аж ведуть, аж до серця
І озветься й все не гоїться
Бо триває і ще без зупину
бережи розум, душу і серце сину
бо ж ніде ще такого не було
і історія нігде не чула
щоб одне покоління, як ми
прожило революції три
Боже ж дай, Боже ж дай й вбережи
Миру дай і на вольній ненці
Розцвітають нехай сади
А не постріли й крики смерті