В їхніх маленьких тільцях серця билися одночасно. Годі було й шукати більш відданих Метеликів! Вони перелітали з Квітки на Квітку, жартували та сміялися. Найбільше щастя, подароване долею - це кохання. Метеликів воно заполонило, коли чорні Хмари гірко плакали. Спочатку майбутні закохані, повністю намочивши яскраві крильця, не тямили себе від горя, тому нічого та нікого не помічали. Аж раптом виглянуло Сонечко і обидва його щирі друзі одночасно підняли голівки. Цього було досить, щоб ухопити один одного поглядами та відчути прилив кохання. Метелики довго сиділи, мов зачаровані, не помічаючи навіть всеохоплюючого голосу Сонця, яке давно звало їх на обід. Сонечко любило все та всіх, але з особливою прихильністю ставилось до Метеликів, бо вони відрізнялися неповторною красою і життєрадісним характером. Метелики повернулися до реальності, коли на Землю впало червоне соковите Яблуко. Закохані підняли голівки вверх та ненароком помітили величезну Райдугу, яка з’явилася після Дощу. Не довго думаючи, вони гайнули в обійми Неба, щоб помилуватися нею зблизька. Сонечко побачило своїх друзів і почало махати їм кулаком, аби ті не сміли ігнорувати добросердечні запрошення. Метелики попросили вибачення та всілися за стіл, де залишилось кілька запашних калачів, якими милувалась крихітна Пташка. Вона з’їла занадто багато, і тепер крильця не могли тримати її в повітрі. Закохані після смачного частування подякували Сонцю та миттю спустились на Землю, щоб сповна насолодитися лагідними торканнями неймовірно гарних крилець до зеленої Травиці. Потім щасливці в літали безкраїми Лісами, Полями, розкішними Садами.
Всюди, де з’являлися Метелики, ставало веселіше та приємніше на душі. Посмішка ні на мить не покидала їх. Завжди радісним Метеликам по доброму заздрили навіть найпрекрасніші Квіти! Їхні ніжні яскраві пелюстки, приємний аромат, витонченість не могли зрівнятись із пломеніючими очами зведених долею. Справжнє кохання робить будь-кого набагато кращим, бо немає ліпшої прикраси за внутрішнє сяйво.
Одного разу Метеликів помітила зла чаклунка і зненавиділа їх, бо сама не здатна була на таке щире почуття. Жорстокість підступність не мають нічого спільного зі світлом закоханої душі, тому чаклунка прирекла себе на самотність. Так ось жінка з темними, як чорні тунелі, очима відразу заходилася варити зілля, щоб зробити одного з Метеликів хворим, а потім взагалі вбити, тим самим прирікши іншого на страждання. Зла чаклунка без кінця реготала та скалила свої зуби, уявляючи пекельні муки люблячих сердець. Складність виконання згубної ідеї полягала тільки в неможливості добровільно напоїти Метелика зіллям, проте хитра і вигадлива жінка придумала як це краще зробити. Вона взяла трохи зілля, і, коли Ніч одягнула свою розкішну чорну сукню, пішла туди де спали прекрасні закохані, укривши один одного крильцями. Ця турбота про ближнього свого викликала у чаклунки вогнище ненависті, та жінка взяла себе в руки, щоб обережно влити отруту до рота одного із Метеликів. Як тільки друг Сонця затріпав крильцями, чаклунка пішла, стримуючи дикий сміх. На Ранок хворий Метелик ледве розплющив очі, крильця зів’яли, мов Квітка, а тіло прикувала Земля. Його відданий коханий не на жарт перелякався, але показувати це він не мав права! Навпаки зараз треба було посміхатись, дарувати тепло, годувати хвору, спеченими Сонцем, калачами та напувати водою. Старання себе не виправдовували! З кожною миттю Метелику ставало все гірше та гірше. Тоді закоханий, ховаючи гіркі сльози, полетів до чаклунки, яка мала добре серце.
Не встиг Метелик розповісти про величезне горе, що порушило звичну радість, як добра рятівниця перебила його, здогадавшись кому належить злочин. Вона повідомила про неможливість відкликання чар, бо їх наклала не просто чаклунка, а володарка зла, і єдиний спосіб врятувати життя коханій – це віддати натомість своє. Метелику було не важливо в який спосіб врятувати свою любу, тому він миттю погодився. Чаклунка провела деякі незрозумілі дії та наказала Метелику летіти до своєї коханої, при цьому кілька разів повторивши, що це останній хвилини в його житті. Нарешті страшенний біль залишив серце бідолашного, яке тепер божевільно калатало в грудях від думки про врятоване життя. Весь свій останній час Метелик обіймав кохану, дивився в її очі, щось безперестанку шепотів.
Незабаром Метелика забрала Смерть. Закохана довго намагалася його розбудити, не бажаючи вірити в страшну трагедію, а коли зрештою повірила, сльози вирвалися з її серця назовні. Життя ніколи тепер не стане таким яскравим та веселим! Колишня щасливиця полетіла в обійми Сонця, прагнучи розповісти йому все, та через сльози, які не переставали литись, вдарилась об стовбур Дерева і впала мертва додолу.
Було невимовно жаль Метеликів! Хмари гірко плакали рясним дощем, Сонечко затулило обличчя руками, а Вітер неохоче блукав повсюди. Ніхто не знав, що Метелики зустрілися на Небі. Їхні серця знову забилися одночасно, а очі знову випромінювали сяйво. Справжнє кохання не помирає! Ті, хто щиро прагнуть піклуватись одне про одного, завжди разом!
ID:
608823
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.09.2015 18:38:38
© дата внесення змiн: 27.09.2015 21:18:46
автор: Вікторія Сінкевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
