Памяті Сашка Закерничного,
загиблого в АТО
Герой повернувся до рідної хати-
Не раді тій зустрічі мама і тато,
Сашко повернувсь у холодній труні
У селище рідне своє по весні.
Відважний солдат і веселої вдачі
Здається все небо за ним журно плаче...
А він в небеса полетів з журавлями
В останній політ від тата і мами.
І горем убита стоїть сива мати
Із сином єдиним прощаючись в хаті
І батько, мов тінь, поруч свічкою тліє
Зібравши в кулак всю останню надію.
Сашко, прощавай! Видно доля весь час
Кращих тепер забирає від нас.
І «грузом двохсотим» з чиєї вини
Ти повернувсь в Арбузинку з війни?
Як страшно батькам пережити дитину
А може він просто заснув на хвилину.
Й бабуся не вірить, а може це сон
Подзвонить, а він відповість в телефон.
Та дійсність реальна тривожить в імлі-
Навічно герой в Арбузинській землі.
І горе, як камінь, не скажеш словами
…І горбик землі весь политий сльозами.
Сорок днів потому
КРИК ДУШІ
Рідненький мій, як боляче, як страшно
Лишитися одній на цій землі
І безнадія, наше день вчорашній,
У свічці тліє на моїм столі.
Розвіялись по вітру всі надії
І скроні мої вкрила сивина.
І мріями так залишились мрії-
Забрала сина в мене зла війна.
Вже сорок днів пройшло, а я не вірю,
Все думаю, що ти прийдеш до хати
І серце материнське в повній мірі
Не перестане вірити й чекати.
І хустка чорна, як ознака болю,
Так тисне голову без віри і жалю.
Я так гордилася, синочку мій, тобою,
Тебе любити буду, любила і люблю!
Нехай Господь там прийме твою душу,
Хай легким буде твій безсмертний крок
Хоч тяжко зараз, та я жити мушу
Ради твоєї пам'яті , синок.
…А ти пішов кудись у вічність сіру
А я не вірю, що тебе нема, не вірю!...
