Несподівано для себе я побачив рішення елементу інтер'єру, який не давав мені спокою багато років.
Колись, напевно років 10 назад, я остаточно перетворив свою однокімнатну квартиру на чотирьохкімнатну! Просто одну лоджію розміром 3,5 на 1,5 метрів зробив кухнею та навіть їдальнею, другу таку ж - на художню майстерню та свою літню спальню. Лоджії, безумовно, засклені. Кухня, офіційна, стала дитячою кімнатою - два комп'ютерних столика,шафа та двоповерхове ліжко синів.
Між лоджіями дверей нема, а вихід із кімнати на другу лоджію, тобто: до моєї кімнати. При цьому виході ліворуч я зробив полки, але вони весь час збирали мимоволі різний мотлох та пилюку. Це дратувало. І от я вирішив зробити до них дверцята. Зробив. Але все якось примітивне...
І от, як вибух з'явилась ідея зробити на цих дверцятах щось таке художнє, а саме: варіації на міфічно-лісове життя.
Маю 6 дверцят і я почав з нижньої.
Один день - ескіз та збір до купи матеріалів. Три дні - виготовлення.
Основа дверцят - аркуш ДВП. Розмір 47 х 23 кв. см. Матеріал: кора великої акації, черепашки чотирьох видів, камінець, гуаш та темпера і пастозна техніка з використанням піску, панельний лак.
Але деякий матеріал, який я використовував, має певну історію.
В кінці літа 1994 року знайомі привели до мене свого родича. Засмучений та замордований молодий чоловік звернувся до мене з проханням поїхати з ним на автомашині до Овідіополю та спробувати врятувати його доньку віком 1,5 року. Я здивувався: адже я не цілитель, тоді я тільки був непоганим сенсорним діагностом. Відмовився, бо, як вже було сказано, я не лікую, а тільки діагностую, до того ж у мене дружина вагітна і на все літо син від попереднього шлюбу. "Це не проблема!" - сказав молодик і таки умовив нас поїхати з ним. І це при тому, що дівчинка мала церебральний параліч.
Ми були місяць в Кароліно-Бугазі на туристичній базі, якою володіла ця сімя. Славна дівчинка і неймовірна біль за неї та за батька, якого кинула дружина зразу після народження дитини, біль за дідуся та бабусю, які ладні були зробити все для порятунку онуки.
Я робив масажі, працював сенсорно, та через місяць треба було повертатися до Києва, бо дружина повинна була от-от народити. Дівчинка загинула через тиждень після нашого від'їзду.
Беріг Чорного моря в Кароліно-Бугазі мене вразило - чистий пісок із черепашками та дрібними катаними камінцями, широка полога частина моря, яка вночі світилася дрібними спалахами при будь-якому русі води.
Я привіз до Києва декілька банок черепашок та камінців, маючи на увазі Щось зробити використовуючи їх. Але вони лежали мертвим вантажем більше 20 років. І раптом - натхнення! Я ще ніколи так не швидко не працював!
Коли я працював над цією картинкою, то весь час думав про дівчинку, яку не можна було врятувати, хіба що жити біля неї весь час. Але мені хотілося якось передати не біль та печаль, а інше, інше щось... І тому мій Лісовик має погляд тієї дівчинки. не очі! А погляд!
28.06.2015
К.
Дуже сподобалась Ваша робота. Ви майстер на всі руки. І татусь добрий.
