Не може існувати тінь без світла,
При цьому світло вміє жити незалежно.
Не може гнутись дерево без вітру,
Але, на жаль, не буде протилежно.
Не вміє квітка жити не напившись,
Водою дощовою на світанку.
Буде стояти голову вклонивши,
Від зірки першої і до самого ранку.
А дощ без сонця дихати не може,
Для нього це життєво необхідно.
І більш ніхто йому не допоможе,
Тому що сонце є для нього рідним.
А сонце хоче жити з океаном,
Любуючись зображенням в люстерці.
І гомоніти з ранішнім туманом,
Занадто припадає він до серця.
Туману дуже хочеться до лісу
Тому що манить ліс його занадто,
Немов не відкриваючи завісу,
Ховаючи все те, що хоче знати.
А лісу конче необхідна пташка,
Втрачає барви він без її співу,
Неначе навпіл зламана ромашка,
В пориві неприборканого гніву.
Птахам без неба просто не прожити,
А небу в свою чергу без хмаринки.
Будуть за ним птахи надто тужити,
Як за вогнем сумують всі жаринки.
Без пристрасті й вогню не можуть жити люди,
Навчитися кохати мають неодмінно.
Це як опора для великої споруди,
Недоказова це закономірність.
І неодмінно кожен має мати
Свою жадану другу половинку.
І міцно так її тримати,
Як дощ свою прекрасную краплинку…
