Чомусь не спиться і цієї ночі...
У котрий раз листаю все життя.
Але чому ж заплакані знов очі?
Невже відчула я себе дитям?
Беззахисним, слабким та одиноким,
Чи ніч омана наших почуттів?
А, може, просто світ оцей жорстокий,
І так бракує теплих, ніжних слів?
Знов краплі стукотять по підвіконню.
А я листаю ось наступний лист...
І знову піддаюся я ваганню:
Невже, помилка, зроблена колись?
Надворі вже помітно посіріло...
Це ранок загляда в моє вікно.
У котрий раз у серці защеміло,
Хоч це було давним, давним - давно...
Надіє, майбуть це все таки був сон, і Ви те що хотіли-- те і відчули: сльози дитинства, беззахисність юності, і бажання жалості: просто почути теплі слова....
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олежек, за розуміння.. У вас тонка, чуйна душа!!