# Т.К. «Ти й Любов – як сестри, разом.
ось вам і дісталось...»
І він приймав Тебе, цей світ,
в лукавім подиху і слові.
Ах, барви і який же цвіт
стелив до ніг Тобі й Любові,
як обіцяв він, як манив!..
Та все було фальшиве в ньому:
з ударом кожним серця влив
ті краплі зради, зла, обмови,
ще заздрість, злобу в них розвів,
брутальність душ… брутальність слів,
і вимріяне все, барвисте,
і те, що було світле й чисте
в Твоєму серці, – вбив цей світ…
(до особистої трагедії маленької дівчинки Т. з великим і щирим серцем…)
# К.М. «що долю скласти, що зіграти роль?»
– Як ставиш п’єсу: вже сюжет створила,
затвердила сценарій і роздала всім ролі,
і розписала акти, і визначила долі –
і в лицедійствах цих ти всі рекорди била:
по писаному – сміх, і сльози, і печаль,
і як любити, й хто
кого щасливим зробить…
В цій п’єсі і мені затвердила ти роль.
Та серцю і душі вона не до вподоби.
/і грав би. – та пробач: я без таланту /
** І.С. «зав’язуйте мені очі, чи самі – із храму!..»
Приходжу до бога. Молитись.
І думати. – Тільки про бога!
Чолом би додолу схилитись,
та… раптом я бачу ці ноги!
(Ні! – очі бажали дивитись
не в небо… не в душу – на ноги!)
Щоби гріх не множить свій
в цій духовній драмі,
зачиняю тихо двері.
І виходжу. З храму.
Я поділяю думку Вашої бабці, друже! Відтак написав:
Так, краще подалі від гріха, поете! 
