Я загублений шанс, я відспіваний вірш,
Вже на мене дарма сподіватись,
А весна так лукаво шепоче: «Повір,
Все ще буде і може статись»…
Я закритий буклет, що себе вивертав,
Я ще зовні блищу, та – даремно,
Вже минуло життя, я у ньому пропав,
Я не бачу вперед, там темно.
Я не прагну іти, навіть просто устать
І очей підвести не хочу,
Той, що в мене в душі, прагне тільки лежать
День давно відбілів, лиш ночі…
Ой не вірте мені, молодички файні,
Я довіри давно не вартий,
Вже спізнилися; ви - лиш розвага мені
Та гіркі похоронні жарти.
Я танцюю, як труп, на поминках своїх,
Гірко пісня скрипкою плаче,
Не тривожте мене навесні солов’ї,
Я могилу свою вже бачу.
Десь струмочки біжать, там десь сонце сія,
Десь у інших світах кохають,
А ти, Хвойдо стара, ница Доле моя,
Я від тебе вже ніц не чекаю…
Ераст Іваніцький
02.03.2013р.
ID:
558353
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2015 10:05:44
© дата внесення змiн: 09.02.2015 10:05:44
автор: Ераст Іваніцький
Вкажіть причину вашої скарги
|
