Я в розпачі,в розчаруванні,в холодній безнадії,
Тремтять мов листя восени мої чорняві вії...
Немов джерельце серед поля,біжить гірка сльоза
Ось-ось як вісниця дощу,забрязкотить гроза.
Чому так швидко наступили дні холодні,
Темні ночі і болючі вечори?
Усім байдужа стала я сьогодні,
А кажуть ,друзі не покинуть у біді...
Картаю я себе,що щиро довіряла,
Що серце душу людям віддавала,
Свої думки і мрії розкривала...
Я думала,що зможу пожуритись,
Порозмірковувати,часом похвалитись
І не засудять,не образять- заспокоять,
І рани трішечки загоять.
Тепер одна сиджу я і ковтаю сльози,
Спасибі,друзі дорогі
За те,що я закрила двері в душу на замки
І в темне море закинула ключі...
