Шансшукальні ноги по снігах вологих
По крихкому льоду йшли шукать надію.
Їх кололи сумніви, шип, страхополохи,
Озивались греблі - хрустом, хухками – завії.
З височенних сосен гілля перемерзше,
Падало на голови скалкотонним брусом.
Подихи в морозища, сніжками, сердешні,
Укривали шлях позаду. Вже не повернутись.
Все погано - кожному. Кава, чай, горілки
Лікарем відпоюють нас, серцеголосих.
Я ж, ...намісто себе - інших згадую, зморілих,
Тих, хто йшов по лісі з нами, та замерз в дорозі.
13.12.14р.
І час тут не врятує.... не шукач і не порадник. А комусь однаковісінько, що чиїхось життів не повернути, а Хтось(швидше Щось, оте страшне Щось) і далі грається, аби вдоаольнтти інтереси дикі і страшні бажання - це панує: хамство, невігластво, байдужість, зневіра Але добре, що не у всіх! Як це ДОБРЕ!
Дуже гарний філософський вірш і напрочуд цікавий!
Для себе відкрила нове слово, вислів - Шансшукальні ноги. Ніколи чесно кажучи раніше не чула такого слова.
Дуже сподобалось! Дякую автору за поєзію!
З повагою і теплом душі до Вас,
я
Але добре, що не у всіх! Як це ДОБРЕ! 
Дякую автору за поєзію! 
нажаль...
