У поета роздвоєне серце,
В нього навіть душа не ціла,
Пів душі в віковічнім джерельці,
Де знаходить потрібні слова.
Їх бере, ставить пильно в рядочки,
Всі ,що духом натхнення , дзвенять,
І плете різнобарвні віночки
Із думок, щоби день прославлять.
Вони сяють, мов сонця проміння,
І приносять душі благодать,
З темноти витягає прозріння
Для людей ,що привикли мовчать.
У поета роздвоєне серце,
Сам розрізав, щоб бути кругом,
Часом сипле ,де потіб є, перцем,
Все що скаже ,зав`яже вузлом
Часом квіти по полю розсіє,
Хай говорять про славу віків,
Корінь втримати завжди зуміє,
Без коріння, народ би не жив!
То ж бажаю поетам натхнення.
Не ганьбити “невмінням” народ,
А донести надію спасення,
В своїй хаті позбутись заброд!
Вірно підмітили... Хоча, інколи пишеться лише для себе і для Неї...
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Часом хочеться знайти іншу тему, ніж ми тут висловлюємо. Ми всі любимо писати, а чи ми є поети, які хоч хоч трошки приближені до тих, які увійшли ,чи увійдуть в літературу?
так і є 
