Коли понад річкою вигляне сонечко,
Верби підуть у танок,
Час! Прокидайся! Пора, моє доленько,
Випити кави ковток.
Тиха мелодія вальсу Бетховена,
Буде у хаті луна,
Кава із цукром і трішки присолена,
Щастя добавить сповна.
Тиха мелодія, кава із ласкою,
Справу зробили свою,
Я здивувати хотів тебе казкою,
Знову ми двоє в раю.
Сонце над річкою ввись піднімається,
Ласку дарує свою,
Перше проміннячко нам посміхається,
Я тебе, рідна, люблю!!!
в спорах металла и ветви оливы
побеждает мир
потому что его клей
любовь
а не противостояние...
сила в слабости..
древние это знали..и оставили природу...которая вся...слабость..а деревья тоже умирают ..от нас..а не друг от друга..но.есть слово..где дерево приобретает вечность..стихами..хотя она ему..и не нужна..нам нужна..чтобы в тени отдышаться между жизнями..
это и есть
любовь..
к Родине...
и Вы это поняли...
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
