Немає жодного уніфікованого варіанту цієї історії.
Він приходив до неї,
Якщо був настрій і час кудись взагалі приходити
Слухати ритмічне серцебиття,
На диво ритмічне дихання,
Навіть, коли торкався її життя,
Навіть, коли здавалось, що серце не б’ється,
А вона ще дихає.
У прозорій темряві дня торкався її страхів,
Відчував, що вона не була з ним,
Що вона цілувала одразу всю планету
І кожну людину окремо,
Торкалась душі руками ніжними,
Незмінно м’якими і сильними,
Коли цілувала його долоні,
І тими долонями закривала його від світу.
Будь-який науковець відповів би охоче,
Що в ній, як у складній науковій роботі
Зі стандартною структурою, на власний переспів
Було декілька розділів,
Але жоден із них не пояснював,
Чому він завжди повертався
І ставав перед нею навколішки,
Як стають віряни
Перед своїми святими іконами.
І жоден із них не пояснював,
Чому вона ним захоплювалась,
Чому засинала під звуки його голосу,
Тремтіла від кожного його дотику,
Навіть, коли це їй снилося,
Чому щоразу, як він її кидав,
Годинами обіймала густе повітря,
Ховалась під м’ятою ковдрою,
Як злодій світового рівня.
Чи як наукова робота.
Настільки складна,
Щоб надовго лишатись в архівах,
Доки він не повернеться
І рукою спітнілою не зітре той пил,
Що плитою впав на її істини.
