Печальні слова і сумні інтонації.
Знайомі усі співчувають.
Прийшли попрощатись. Останнє побачення.
Чи хтось із них біль відчуває?
Нестерпний і вбивчий, що не дає дихати,
І хочеться лізти на стіну,
Глибокий, важкий, лиш шепочеш так тихо ти:
«Згадай, обіцяв: «Не покину»,
Казав, МИ – навіки. Ми назавжди́ разом,
Наза́вжди, допоки живемо.
А все потойбічне вважав просто пазлом
В утопій людських теоремі.
Ти жив тим, що є. Не вагався ні разу.
Про скарги не думав ніколи.
І так, наче цей день останній, щоразу
Мене цілував, божеволів.
Енергія, шторм, ураган, вітер свіжий.
Ти ж кожну хвилину жив.
Ти поряд. Ще вчора був поряд, мій ніжний.
Ну де ж ти тепер, скажи?
Не варто питати «чому?» і «за що?»,
Лиш пам'ять про те, що ти жив.
Ті дні не поверне ніхто і ніщо.
Ну де ж ти тепер, скажи?»
