Іду. Ні на кого уваги не
звертаю,
Раптом зупинився
І очі підіймаю.
Навколо себе роздивився.
Яка ж вродлива,
Ти обійшла мене стороною.
Яка ж красива
Ти стоїш перед мною.
« Привіт! Як красуне вас
можна величати? »
Вирвалось само собою.
« Надею мене звати. »
І ось знайомі ми з тобою.
Ми удвох йдемо,
Все про щось розмовляємо
І не замітили, як час прийшов
прощатись,
А я не встиг номер твій
запитатись.
Ти сказала: «Прощавай!
Я тут повертаю,
Ти мене не проводжай,
Я тут недалечко проживаю.»
Ти на прощання усміхнулась,
Пройшовши трохи –
обернулась
І ще раз засміялась,
Ти напевно як і я закохалась.
Іду. Ні на кого уваги не
звертаю,
Раптом зупинився
І очі підіймаю.
Навколо себе роздивився.
О, Боже, прости.
Я напевно божеволію,
Перед мною знову ти,
Я нічого не розумію.
«Привіт! Ще один раз.
Я не хочу додому зараз
І вирішила тебе наздогнати,
А чи не проти ти ще
погуляти.»
Ми до ночі гуляли,
Все про себе розказали,
А на прощання ти мене
поцілувала.
«До зустрічі!» ти мені сказала
Іду. Ні на кого уваги не
звертаю,
Раптом зупинився
І очі підіймаю.
Навколо себе роздивився.
Але тебе вже не було
І сум серце огорнув,
Гріє мене тепло,
Якe з тобою я здобув.
Іду. Ні на кого уваги не
звертаю,
Думу собі гадаю,
Вулицю за вулицею минаю
І зрозумів, що я тебе кохаю.
Не знаю, що завтра буде,
Але я не хочу тебе забувати
Та й серце тебе не забуде.
Як прекрасно кохати.
