Ніч. Настала темна нічка.
Жевріє ледь запалена свіча.
Напружує дівчатко сині вічка –
Скорилася тиша їй нічна.
Невмілою рукою букви водить,
Лягають на папір розпачливі рядки.
Ріднесеньку незнану маму просить –
Люба матусю, рідна, приїзди!
Матусю, мамо, де ти, озовися!
Додому хочу, хутко приїжджай!
Тебе благаю, рідна, не барися,
До мене, люба, швидше завітай!
Від хвилювання пальчики тремлять,
Сльозинки неба застилають очі,
Більше не зна, не знає, що сказать
Нещаснеє дівчатко серед ночі.
Дбайливо кладе аркушик в конверт,
Підписує – чекаю, рідна мамо.
Конвертик в ніжних пальчиках завмер, –
А може слів отих усіх замало?
Весь дитбудинок вже давно заснув,
Один лиш вогник світиться в віконці,
Закриті двері на міцний засув –
Не спиться лиш одній маленькій Зойці.
Стомилась все ж. Долає дрімота.
Дівча в рясних сльозинках засинає.
Білий конверт не відпуска рука –
Тоненька свічечка до краю догоряє.
І догоріла вже нічна свіча,
Заснула бідна дівчинка маленька,
У сні зітхає раз у раз дівча –
Наснилась їй напевно рідна ненька.
