|
Огорнув сум весь білий світ,
Сповив, немов дитину,
Рокам прожитим дає звіт,
Ще більше горбить спину.
Як були діточки малі,
Надію все плекала,
Тягнула віз, мов віл в ярмі,
На все те не зважала.
Були надії, сподівання,
На кращу дітям долю,
Та марні ті були страждання,
Діти ідуть в неволю.
А в неї сили геть не ті,
Безсонні стали ночі,
А дні холодні і сумні,
Геть виплакані очі.
Худоба вже важкий тягар,
Не сила вже продати,
А гроші ходовий товар,
Їй дітям треба дати.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/417-tyagar-sogodennya.html
Все на базар та на базар,
Стоїть, немов прикута,
Розпродала свій весь товар,
Чи боса йде, чи взута.
Порвались тапки на ногах,
Пилюка миє ноги,
Порожні сумки у руках,
Та добрий шмат дороги.
Прибуток виклала на стіл,
Добро порахувала,
Дай, Боже, ще для неї сил,
Щоб смерть ще зачекала.
ID:
463180
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.11.2013 22:51:55
© дата внесення змiн: 29.11.2013 22:51:55
автор: Антоніна Грицаюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
