перемотую в пам"яті назви вулиць старого міста
перегукуюсь із тваринами у людській непланованій тисняві
аби бути живим необхідно хоч крапля хисту
залізниці то дикі пси. як оази. як пристані
а у небі рудий папір і мільярди небачених зір
і душі всіх тих хто зараз зведе туди очі
восени моя пам"ять бездумний густий набір
диких вражень що вполювавши мене муркочуть
я іду. тільки в вулиць більше вміння проходити повз
в мені губиться тиша і мовчки таки протестує
мені жінка казала, що це від недосипання тож
сумніваюсь, що пишу про щось потрібне
як потрібне таки існує
