Ти знаєш, слова зайві коли поглядом ріжеш
ті ночі, де ми ділили на два
ти питала «Чому у мене так віриш?»
дурненька, з тобою повірив в дива…
я знаю, я вірю, я хочу
триматись до купки, бути взаємним
ти повітря, що мої легені лоскоче
і це все що між нами, воно потаємне…
отож мила, не викидай сіль життя з підвіконня
не розсипай сни – намистинки по вулицях холодного міста
нехай хоч проковтне нас реалій безодня
але признай ти і я, з одного ми тіста…