Це проблеми суто колишніх
Людей:
Сліди від каблучок,
Запальнички на кухні,
Цигарки забуті вже
Вічність по тому.
Ти як раніше
Боїшся грому,
Коли він разом
З дощем
Наповнює кубічні
Об'єми
Твоїх маленьких
Систем,
Прописаних
Метрів квадратних.
Небо, що повне вати,
Шия, що повна порізів,
Чому ми настільки різні,
Що змогли розійтись восени?
Ріки повні весняних злив,
Наповнююсь ними
До кісточок крил,
У серці клекоче
Акрил
І мазут.
Нічого не зміниться
Тут,
Нічого не зміниться
Там,
Я віддам душу
Північним вітрам,
Тіло залишу
Холодній зимі.
На обрії
А, може, на склі
Напишу останній до
Тебе лист.
Ти як раніше боїшся
Сліз,
Я перестав боятись
Валіз,
Луг-кислота
Несумісні,
Особливо у
Холодному січні.
Сліди від каблучок,
Запальнички на кухні,
Забуті цигарки,
Я надіюсь, ми були
Варті,
І залишимось вільні,
Ти у своєму
Владному Києві,
А я у маленькому
Відні.
