Крихітко, зупинись!
Ти надто маленька, щоб плакати -
Говорив їй...
Пригортав до свої ключиць,
І любив як доньку,
Хоча батько її за гратами...
Вона жила у сусіднім дворі,
Мама приносила копійки,
Я годував її в себе на кухні...
Вона роздивлялась життя у склі,
Вона говорила до мене на "Ти",
Навіть при інших старших присутніх...
Крихітко, зупинись!
Ти надто маленька, щоби тікати -
Умовляв її...
У тебе мама,
Вона не зможе так! Залишись!
Але бажання втекти
Ніхто не зможе забрати...
Вона подалась у місто,
У черстве пекло людських ідей,
Урбаністично звабливих,
Душевно гнилих відверто...
Хтось із знайомих казав:
Воно вдало розливає портвейн,
У барі на розі вродливих -
Я нікому не вірив вперто...
Крихітко, зупинись!
Ти маленька, у тебе ще будуть діти
Шептав...
Молився до божих облич,
Приносив в операційну квіти,
Але сімнадцятого
не застав...
