Пейзажі гірські за вікном,
наче в сні,
Пісня́ми з дитинства
Знайомими
Будили ту радість
Високу в мені,
Що падала стиха
В спомини.
Нас вже зачекалась
Гора Піп Іван
Квадратом на тлі
З села Красника.
І легкість, і втома,
І збудженість... Стан
Душі, що була тут
Без власника...
Що більше вражало:
Ялини стрункі
Чи та полонина
З джерелами?
А, може, казково
Химерний ліс -
З каміння - у небо -
Деревами?
Краса випивала
Непевність душі.
Життя тепер мірялось
Кроками.
Сміявся з нас вечір
Тумаром кущів,
Останніми світла
Потоками.
Сьогодні нам постіль -
Соснові гілки.
Перина пухка -
Небо зоряне.
Піщинки у Всесвіті...
Потяг руки:
Хмарину ві́зьмеш
Під голову.
Світанок у горах...
Молитва сама
Із вуст, із душі
В небо проситься...
Попереду шлях нелегкий:
Піп Іван
Суворо з-за хмар
На нас коситься.
Ось вже Сідловина.
І знову уверх.
Гора чаро-квітом
Заквітчана.
Ущелин така глибочінь,
Наче це
Зв"язок німий
Людства
З вічністю.
Здавалася велетнем
Гора Піп Іван.
Нарешті підйом
Подолано.
Мов очі заплакані,
Тут вікна в безмеж
Руїн
Обсерваторії.
Як можна було
На такій висоті
Будівлю звести
Над хмарами?!
Людина все може,
Як Бог захотів...
Руїни жахать
Примарами.
Неле́гким був спуск:
Не хотів Піп Іван
З гостей швидко так
Відпускати...
По стежині ми тихо
Ступали в туман...
В обійми чар-гір...
Карпати...
Дуже гарно і незабутньо відпочили! 
Але все було супер
