а ми могли би стати справді щасливими… (нарешті дописане старе, як світ)
А ми могли би стати справді щасливими.
Знаю точно, я впевнена, чесно!
Горе би змилось весняними зливами,
Було б усе сонячно і чудесно.
А ми могли би стати справді щасливими.
Я знаю точно! Не сумнівайся!
Ми були би сильними й невразливими,
І ніхто б нізащо́ не сказав «зупиняйся!»
А ми могли би стати справді щасливими,
І ділити порівну всесвіт надвоє.
Натомість, шрамами зачерствілими,
Безжалісно вкрили душі обоє.
А ми могли би стати справді щасливими,
Стосунки наші добре заправивши
Сіллю, що морськими припливами,
Дезинфікує рани, під шкіру потрапивши.
Додали би гострого чорного перцю,
Аби так добре змогли відчути.
Він би не дав замовкнути серцю,
І спалював зазрість навколо й отрути.
Додали б шафрану, кориці і ладану,
Та інших запахів й східних прянощів –
Перенесли би нас з категорії «таємниць» у «відгадану».
І жоден з нас не впадав би у крайнощі...
А ми могли би стати справді щасливими.
Могли б... Але, навряд, чи тепер станемо:
Ми завжди зайняті зі своїми «важливими».
Хіба.. якщо списки «отих» переглянемо…
