Що ми з тобою? - Тіні від говерл,
Маленькі дві комети небо-сфер,
Які крізь Час, між душ людських розп'ять
Чимдуж летять.
Одне життя,
Одна на двох орбіта,
Лиш два крила, що сонце обпалити
Хотіло нам... та вітер перемін
Вогонь згасив.
За все прости!
За біль і за любов,
За те, хто що з нас так і не зборов,
І за слова, які в безмовній тиші
Хтось з нас залишив...
Повіч, навіщо
Тратимо людей,
Яких так міцно прагнем до грудей
Своїх прикласти? Так, життя - не казка,
В нім - крихти щастя...
Так легко впасти,
Серце розтрощити,
Так важко біль просіяти крізь сито
Гірких зневір, зректись жалів-печалей,
Щоб жити далі.
Сніги розтануть,
Всі слова із мрій,
І ті, що пишуть янголи вгорі -
Окрилять душу, нас напоять снами...
Новий Світанок...
Що ми з тобою?
Що шукати в снах? -
На ціле небо два на двох крила...
БРАВО! Форма магічна прямо якась і вірш сам прекрасний. Беру собі в обране!
