Чомусь у степі вітер не вщухає.
Все шиє по траві,
Ніби щось шукає,
Та не може відзнайти.
У небо куряву здіймає
І вже у вирїї кружляють
Його невидимі думки.
Як і мої…
Поправши небо в сірі кольори
Додолу соколом кидає,
І свище, наче нападає.
Він наче дикий звір..
Ходжу по степу
І краю не має.
Такі широкі ці краї
Бездонне небо..
І степи.
Куди не глянь
Усюди широкий степ,
Степом дихаєш,
Вітер волосся розвиває
Сьогодні він
У ролі перукаря.
Перуку з свіжих квітів назбирає
І голову вінчає.
То був обряд.
І вітру наче б то не видно
Та відчуваєш кожен порух
Кожен стяг, у груди
Він наче щось розповідає,
Та за шквалом таким,
Мені то важко зрозуміть.
Такий він, привид степовий.
Гуляє він де хоче,
І кого хоче закружляє.
Для нього закон землі
Не писаний.
Він сам собі закон.
Зверху і до низу,
І дивлячись на його,
Я теж так хочу.
Бути вільно, кружляти в небесах.
Та я напевне замалий,
Щоб силу вітру керувати.
Думки ж до долу косять.
І самі кудись за небосхил.
Не маю й гадки що не так.
Ніби дурниця,
Ніби пусток.
Та думи важчі.
…а може я сумний.
