Давай поділим між собою світ,
Давай лиш так, щоб тільки ми з тобою
Пробули разом сотні й сотні літ,
Давай мовчати разом… А зимою,
Коли надворі замете метіль,
Втечем від всіх далеко і надовго…
Давай навмисне ми розсиплем сіль,
Посваримось, помиримось, і довго
Мовчати будем, просто в темноті
Передивляючись старечі фото…
І згадувать які були – оті,
Щасливі. Онуки запитають: "Хто то?"
Це ми такі були, у вісімнадцять літ,
Щасливі і закохані, я знаю,
Що ми не ті… Я бабця, ти – старечий дід…
Та все одно тебе шалено я кохаю!