Вітер обійняв дерева золоті,
Струсив позолоту осінню з них,
Залишивши в первозданній наготі,
В тумані снів пророчих і німих.
Розвіяв обладунки ті по землі,
Узорами з гербарію, що сплів,
Укривши оголені плечі в імлі,
Своїм шепотінням, шелестом ніг.
Символами осені він розповів,
На тлі дощів і сонцесяйних днів,
Про красу неземну гір, лісів, полів,
Про тугу, що в клекоті журавлів.
А ми, поринувши в осінь чарівну ,
Пишемо вірші про її красу ,
Про душу її, живу й незбагненну,
Про харизму золотого часУ.
А ми, поринувши в осінь чарівну ,
Пишемо вірші про її красу ,
Про душу її, живу й незбагненну,
Про харизму золотого часУ.-осінь дійсно надихає! Чудова образність.