Коли ти дістала до моєї голови рукою і
Здерла кусок шкіри я придбав дробовика
і зробив тобі дірку замість серця
коли ти кричала «прости»
я захлинався від сміху
молоко гріха
лилось твоїми грудьми
і протікаючи пітьмою
вливалось в Мармурове море,
поряд якого молились чорноокі ченці
і іх роти наповнювалися кров’ю,
їхні плечі плавились під сонцем
нірвани,
їхні душі блукали уривчастими шляхами,
Шукай мене, а як знайдеш,
то я поховаю тебе живцем,
ці концентрати, кооперативи неба,
в якому все зникає коли приходить
пекло,
із вітром зникають останні слова,
мимовільно кинуті чотирма спітнілими жінками.
Вони втомились від спеки,
вони втомились від демонів,
що використовують їх час,
в якості телефонних розмов із богом
вони сперечаються між собою про те,
чи можливе життя після смерті.
І чи віриш ти у те, що у щось можна вірити,
коли під тобою розчавлюють дітей
З дробовиків, такі ж як я,
Котрі не люблять, щоб їх чіпали за голови,
подібні тобі
і якщо моєї впертості і снаги більше не стане
і я не викличу сліпих янголів чи автівку швидкої допомоги
ти помреш від нестачі крові,
повільно малюючи кола,
як птахи, закидані камінням ізраїльтян
