Хтось давно так сказав:
«Не роби ти добра
То й не зроблять тобі
Ані кривди, ні зла.
Душу рвати навпіл
Не буде гіркота,
І не вилізе боком
Твоя ж доброта.
І серденько у грудях
Не буде щеміти,
І у світі тобі
Буде легше прожити.
Через щедрість свою
Не будеш жалкувати,
Через підлість людську
Знову й знов сумувати.
І в обличчя тобі
Менше будуть плювати.
Та й довіру твою
Будуть менше топтати.
Над тобою не будуть
Злії люди сміятись.
Не будеш тоді й сам
Плакати – побиватись.
Без думок, що печуть,
Будеш краще ти спати.
Та й міцніше здоров’я
Тоді будеш сам мати.
І за хліб, що даси, –
Не дістанеш каміння…»
Кинув сумніву хтось
Повну жменю насіння.
Що з прадавніх часів
Поміж люд проростає
Й не робити добра
Увесь час закликає.
Кожний з нас у житті
Ці слова говорив.
Хтось частіше, хтось ні
Злу невдячність корив.
Що, на жаль, все живе.
І живе серед нас,
Вибираючи жертву
Собі повсякчас.
Та завжди у комусь
Оживає добро
І долає крізь біль
Скупість, заздрість та зло.
І всупереч фразам
По землі все ж мандрує,
Милосердя та ласку
Й надалі дарує.
Не даремно сказав хтось,
Мабуть, також давно:
«Лиш добро та любов
Можуть знищити зло».
