Вітер посміхнувся , але ніч плакала
Коло неї смуток зігріває тінь
Ніч знов одна , без вітру і доща
Вона вмирає , біля неї я
Я теж розтану і піду кудись
Зільюсь із вітром й посварюсь з дощем
І звільню розум у полумї душі
А коло смутку посміхнешся ти
Зівяле листя зігрівало мряку ранку
І вітер вже зовсім забув ніч
Дощ перестав сміятись і замерз
Тепер лиш снів залишається тінь
Усе померло і твоя душа
Легка як вітер і сумна як небо
Втікла кудись і спокій свій знайшла
Я ж залишився , як самотня ніч