Я накручую завжди думки в голові
І тоді, коли штиль, не тривоги,
Коли тихо пливу по спокійнім житті
Течією, що ставить на ноги.
Я пливу крізь весняні ліси запашні,
Крізь осінні безсонні вокзали.
Зупинити б човна, де оті береги,
Там де Ви мене дійсно чекали.
Я вглядаюся в сірі обличчя немов
Через темні тісні окуляри:
Загубилась моя недосяжна любов,
Загубилася, втративши чари.
Ви чекайте мене в голосній метушні,
Не питайте, де був в літню пОру,
Що шукаю, що втратив, а що не зберіг,
Чому очі ховаю додолу.
Це війна.. і мене щось штовхає кудись.
Мій суперник – тривоги й печалі;
Мені збоку кричать: “Не втрачай, не журись –
Ми усі на одній вертикалі”.
Ви по сторону інь – я ні там, і не там,
Я ж кажу, живучи, шаленію.
Ніби вірю усім, всім, та тільки не Вам,
Та я сам собі часом не вірю.
Поворот не туди – і ця гра рольова
Вже виходить за рамки наружні,
Як Ви часто у сні: не дібрати слова,
Завжди всміхнені, знову байдужі.
Як написано! Я себе знов накрутив,
Знов поплив і піддався печалі,
І очікування трепетливий режим
Я порушив на соннім вокзалі.
ID:
282392
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.09.2011 10:45:22
© дата внесення змiн: 24.09.2011 10:45:22
автор: Million Dollar Boy
Вкажіть причину вашої скарги
|
