|
Привіт,мене звати Пекс і я бджілка.Я із мамою, із братом,і зі своїми друзями працюємо на фабриці з виготовлення солодких сиропів для людей.Ця фабрика називається «Трофензія»,що з бджолиного означає «Турбота».
В мене,працьовитої,чесної,доброї,допитливої та ще й гарної бджілочки,життя цікаве,але цей день,про який я вам розповім,був найцікавішим і найзагадковішим.
В той день я встала так рано вранці,звечора ще залишилась водичка,якою умила забруднене личко ,бо за вечерею я їла медовий пудинг. Потім я дістала чистеньке хутро.Поки підфарбовувала вії,наспівувала свою улюблену пісню про мільйон пурпурових троянд.І ось,коли я нарешті зібралась я вилетіла з вулика і полетіла на поле,на якому ростуть найгарніші квіти,до яких потрібен неабиякий підхід,тобто потрібно зробити так,щоб квітка не пожалкувала,віддала увесь найкращий свій нектар.Коли летиш,побачити хоча б декілька квіток одразу було неможливим,а все це через той бур’ян,користі з нього ніякої,сироп з них виходить чи кислий,чи гіркий!Лечу далі і думаю,до якої квітки мені підлетіти…І тут лунає:"Агов!Лети сюди!"-обертаюсь і бачу квітку вона була такою гарною,що бур’ян аж пригнувся,вона була просто досконалою,такою,що я б ніколи не насмілилась до неї підлетіти.Лечу до неї,зупиняюсь обережно,щоб не дай Бог не поворушити її дорогоцінні пелюстки.Питаю:”Це ви мене гукали?”-“Так!”-відповідає вона.”А чи не хочеш скуштувати мого солодкого нектару?”-запитує Квітка.А я дивлюся на неї і не вірю ні своїм очкам,ні вушкам,не можу промовити ані слова!Але все ж таки я опановую себе і відповідаю:” Так,дуже хочу,але якщо ви дозволите.”-“Так,ну звісно дозволю!”-посміхаючись промовила Квітка.Я знаю,що якщо я принесу нектар цієї Квіточки,то з ним я повинна мати усі данні про цю нектаринку.Але як спитати в неї все це я не знаю.Не,знаю,також,як відреагує ця вельможна пані,що її дорогоцінний нектар я віднесу на якусь там фабрику,з виготовлення сиропу для якихось там людей.Я дивлюся у небо і усі думки промовляють:”О,Господи,допоможи!”.І я ,сама не впізнаючи себе питаю у Квітки:”А як вас звуть,а коли ви народились і чи є у вас діти?”.А вона сміючись відповідає,що її звуть Аббель,що народилась вона 7 квітня 2008 року,і що не має вона дітей,і що вона зовсім-зовсім самотня.”А що,ви не маєте друзів?”-запитала я.”Ні”-відповіла Аббель.”
Ти,напевно,думаєш,що я така розкішна квітка,що я примхлива і що у мене усе добре,але це не так!”
Ось так ми ще довго розмовляли аж поки не почало сідати сонце,таке ніби знайоме,але в той момент здавалося не таким,як завжди,і цей гуд бджіл,натруджених за увесь день і цей приємний солодкий аромат,доповняли один одного.А потім,коли я повернулась додому,виявилось,що мене шукали батьки,але мені було не до того,адже усі думки були там-у тій іншій,наповненій золотим ароматом,планеті.Мені,навіть,не вірилось,що це все було насправді.
Наступного дня,коли я нарешті прилетіла на поле до своєї нової подружки,я побачила,що якась дівчина,тримаючи зірвані квіти у руці,тягнеться до Аббель,щоб зірвати її.Я намагалась опанувати себе і не придумала більше нічого,крім того,що я вжалю цю дівчину,до того,як вона зірве цю квітку…Я так і зробила,останнє,що я пам’ятаю-страшенний біль!Тож я зараз у раю,на небі,тож,якщо можеш передай привіт Аббель та скажи,що я дуже люблю її,нехай не сумує за мною.
23.05.10
ID:
243186
Рубрика: Інше
дата надходження: 24.02.2011 18:10:58
© дата внесення змiн: 25.02.2011 21:52:37
автор: Історична особа
Вкажіть причину вашої скарги
|
