Даринко! Хочеш сердься, хочеш ні, але я не стану оцінювати цей твір. Розумію яку глибоку травму ти пережила і як важко погодитись з суровою дійсністю - але так не можна! Віддаляючись від Бога, від релігії, людина віддаляється і від самої себе, бо основна мета релігії - це ВІРА! Зневірившись, можна переступити той поріг між добром і злом, а що може бути дальше ти вже описала в попередньому творі - це яма.
Яма відчуженості і одинокості, з якої вибратись не так легко. Ми всі Божі діти, сотворені по його образу і бажанню і не признавати Творця - це не признавати сам факт людської цивілізації, возненавидівши його - ти возненавидиш весь світ, а світ тебе, бо любов повинна бути взаємною, інакше це бутафорія. Заліковуй душевні рани, оглянися кругом, зумій побачити в людських лицях скорботу, співчуття, підтримку і іскорку тої Божої любові. Зі мною було щось подібне, я втратив батька, коли мені не було ще і п"яти років. Мати від нервового пережиття окалічіла на ноги(розсіяний склероз), та, царство їй небесне, вигодувала нас з сестрою, яка на 4 роки старша..Пам"ятаю, дивлячись на матині муки, страшні болі, я ще дитиною висказався щось подібне, та мати страшенно розсердилася й говорила мені, як я зараз тобі.І я дав матері слово,що більше ніколи не буду осуджати Бога. Я його стримав. Не стану переконувати тебе, що все у мене стелилося гладко, але владналося менше-більше, як і у всіх і в цьому я завдячую і Богу, і матері, бо я повірив. Тому прошу тебе
полиш ці безглузді думки, живи,вір і все буде нормально. А мати буде споглядати на тебе і це буде найкращим дарунком для неї, найсвітлішим обеліском її пам"яті.
