Я прошу, кохана, ти мене прости,
Що не можу колір серця розвести,
Бо душею білий, мов калини цвіт,
Червонію й плачу у безмежжі літ
Я сумую мила, бо не можу я
Без кохання жити та без солов’я,
Без рожевих маків полем у росі,
Що розквітнуть влітку у своїй красі
Я би вітром волі втер свою сльозу
Обійняв би знову вербоньку-лозу
І джерельцем дзвінким біля неї б ліг,
Та й потік би щиро там у її ніг
Дощиком ласкав би кожен їй листок
Сонцем надихав би цвіт її квіток
Пісню їй співав би про щасливу мить...
Та сумую й плачу - як же це зробить?
Сподіваюсь й вірю у прекрасний злет,
Не ховаю погляд в сніговий намет,
Душу розкриваю в кавовий напій,
Та й розвожу фарби у росі із вій
Образ твій малюю, - очі всі навзрид,
Почуття вплітаю у сердечний ритм,
А душа, мов аркуш сніжної краси, -
Розчиняє колір, навіть не проси
Зачекай, кохана, ти мене прости,
Спробую я ще раз думки донести,
Бо не втратив Віру у твою красу,
Той малюнок серця я тобі несу!
ой,Сергію....після Ваших віршів хочеться "любви!Большой и чистой!!!"
будьте щасливі! бо людина (а особливо чоловік), яка пише такі душевні вірші,заслуговує на це!!!
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
большой и чистой?
так Любовь только такой и должна быть!
все остальное, - так....
Вдячний за інтерес до моїх віршів!
Гарно...
